Як Юрій Луценко грав у політику в Генеральній прокуратурі та що з цього вийшло

12 травня Юрій Луценко відзначив другу річницю керівництва Генеральною прокуратурою. Він анонсує чергове подання на зняття недоторканності з народних депутатів та очікує вироку суду щодо заочного процесу над Віктором Януковичем.

Луценко ніколи не приховував — він «політично призначений прокурор». Адже в ГПУ прийшов із Верховної Ради, а задля його призначення довелося змінювати вимоги до претендента на цю посаду. Та на думку Луценка це не заважає йому працювати генпрокурором.

Але політика таки заважає. Наочною ілюстрацією цього може слугувати майже детективна історія, що сталася торік у грудні. Тоді Юрій Луценко не побоявся зірвати операцію, до якої було залучено ФБР. Це ледве не коштувало країні призупинення безвізу з ЄС.

Улюблений з гріхів

«Я йду не до слави і не до легкої роботи», — заявляв Юрій Луценко перед призначенням на посаду Генерального прокурора. Себе на цій посаді він бачив кризовим менеджером, який «реформує генеральний могильник». Луценко планував, що впорається із цим за півтора-два роки.

У перший із них генпрокурор сконцентрувався на заочному суді над Віктором Януковичем. Щоб запустити процес, йому довелося двічі переконувати депутатів змінити законодавство. Суд над екс-президентом мав додати Луценкові популярністі. Але не додав.

На початку грудня 2017 року ми ознайомилися з результатами соціологічного дослідження, яке визначало рейтинг популярності Юрія Луценка. Результати для нього були невтішними. Позитивно діяльність генпрокурора оцінювали лише 5% опитаних.

Сам Луценко, схоже, визнає, що його робота не викликає захоплення у суспільстві.

«Чому суспільство не аплодує? Тому що серед 1692 вироків по справах ГПУ немає «великої риби», — пояснював Луценко в одному з інтерв’ю та додавав – по закону справи проти топ-посадовців – виключна монополія двох новостворених антикорупційних органів – НАБУ та САП.

На питання суспільства про відсутність гучних справ генпрокурор заявив, що ловити «велику рибу» для його відомства мали Національне антикорупційне бюро та Специалізована антикорупційна прокуратура (на фото зліва направо: керівник САП Назар Холодницький, директор НАБУ Артем Ситник та генеральний прокурор України Юрій Луценко під час засідання парламенту, Київ, 5 липня 2016 року Фото: Володимир Гонтар/УНІАН

У грудні 2017 року Юрій Луценко вирішив змінити ситуацію. Тоді працівники ГПУ разом із СБУ затримали агентів НАБУ під прикриттям, які розслідували корупцію в Державній міграційній службі. Їх звинуватили в провокуванні хабара заступниці голови ДМС Діні Пімаховій.

Юрій Луценко використав гучне затримання для «удару» по Ситнику та Холодницькому. Разом із головою СБУ Василем Грицаком він прийшов у парламент та переконував депутатів у некомпетентності керівників антикорупційних органів. Аргументи подіяли – депутати зареєстрували законопроект, що спрощував процедуру відставки голів НАБУ та САП.

У відповідь на звинувачення Луценка, директор НАБУ Артем Ситник повідомив, що затримавши агента Бюро під прикриттям, СБУ та ГПУ зірвало операцію, яку його детективи проводили спільно з ФБР.

«А хто дозволив операцію іноземної спецслужби на території України?», — парирував  Луценко.

Чому співробітників ФБР зацікавила справа про корупцію в Державній міграційній службі?

Артем Ситник звинуватив Генпрокуратуру та СБУ у зриві операції, яку його детективи проводили спільно з ФБР, Луценко у відповідь заявив, що таку операцію не дозволяли проводити в Україні (на фото — генпрокурор Юрій Луценко (праворуч) та директор Національного антикорупційного бюро України Артем Ситник під час спільного брифінгу у Києві, 18 серпня 2016 року Фото: Володимир Гонтар/УНІАН

Іранський слід

Відповідь на це запитання можна відшукати в офіційно оприлюднених записах розмов Діни Пімахової з агентом НАБУ під прикриттям Сергієм Тітунковим.

За оперативною легендою, детектив працював в Арабському інвестиційному фонді «Мубадала» та намагався завдяки Пімаховій отримати український паспорт для громадянина Ірану.

За словами Сергія, іранець був комерсантом, якому знадобився український паспорт, щоб зареєструвати бізнес в Україні, хоча тут він ніколи не був.

«Їм потрібний якраз паспорт. Для чого? Щоб Іран… Оці санкції усі… Вони підприємства хочуть на нього… Він торгує з Китаєм», — сказав агент Пімаховій, після чого додав, що іранець не єдиний охочий. Та зі свого боку погодилася зробити паспорт в обмін на 30 тисяч доларів.

Розмова агента НАБУ та Пімахової фактично підтверджувала можливість існування в Україні каналу, який дозволяв громадянами Ірану обходити міжнародні санкцій ООН. Наприклад, заборону експортувати продукцію нафтопереробної галузі.

Але чому агенти НАБУ зацікавилися діяльністю ДМС з видачі паспортів — не найбільшою за обсягами сферою, де можлива корупція? І чому вибрали для «розробки» Пімахової саме історію іранського комерсанта?

Наочні наслідки корупції

У липні 2017-го запрацював безвізовий режим між Україною та ЄС. Купивши український паспорт людина завдяки безвізу без проблем могла потрапити до Євросоюзу. Корупція у сфері видачі паспортів загрожувала тим, що до ЄС зможуть потрапити терористи. Зокрема, представники «Ісламської держави» — організації, яка регулярно бере на себе відповідальність за терористичні атаки в країнах Європи.

За словами співрозмовника Громадського, в НАБУ звернути увагу на діяльність ДМС порадили в ФБР. В офіційній заяві ФБР йшлося про те, що воно працює з НАБУ у рамках Меморандуму про порозуміння на тимчасовій, ротаційній основі.

Але перешкоджання терористам — сфера компетенції СБУ. НАБУ не могло розробляти «легенду» про потенційного терориста, натомість вдалося до «іранської версії», що також мала унаочнити потеніційні міжнародні ризики від української корупції.

Один із вищих керівників країни, який був присутній на зустрічі з послом США в ніч, коли вирішувалася доля НАБУ, стверджує, що саме завдяки цьому аргументу Марі Йованович удалося відмовити українських високопосадовців змінювати законодавство щодо НАБУ:

«Це загрожувало скасуванню безвізового режиму з ЄС. Адже якщо, не приведи боже, з’ясувалося б, що вибух в якійсь європейській країні влаштувала людина, яка потрапила до Європи за українським паспортом, нас би позбавили безвізу».

У посольстві США цю інформацію Громадському не прокоментували. Зазначивши лише, що й надалі підтримують роботу НАБУ. Інформація про те, що представники інституцій ЄС «давали сигнал» українським можновладцям, щодо можливого призупинення безвізу у разі спрощення процедури звільнення керівництва антикорупційних органів в той час курсувала у ЗМІ.

За інформацією Громадського, саме Марі Йованович удалося відмовити українських високопосадовців змінювати законодавство щодо НАБУ в ніч, коли вирішувалася його доля .

Наступного дня після офіційних заяв Всесвітнього банку, МВФ та зустрічі посла США з керівництвом парламенту, ситуацію «відіграли назад». Законопроект про спрощення звільнення керівників НАБУ та САП відкликали з парламенту.

До Нового року Юрій Луценко «помирився» з Артемом Ситником і з того часу більше не намагався «воювати» з ним. «З паном Ситником ми дійшли висновку, що той конфлікт був шкідливий для нас як керівників, для наших відомств, і, головне, для країни. Із цього були зроблені уроки», сказав Луценко.

Розділяй і володарюй

21 березня цього року Діна Пімахова звільнилася з ДМС за власним бажанням.

НАБУ продовжило розслідування незаконного отримання іноземцями українських документів. 24 квітня детективи Бюро затримали офіцера контррозвідки СБУ Олександра Карамушка. У його обов’язки входило викриття іноземців, які незаконно живуть в Україні за підробленими документами. Але за даними слідства, Карамушко й сам причетний до «кришування» іноземців-нелегалів.

Карамушка звинувачують у вимаганні хараба в обмін на те, щоб він заплющив очі на отримання українських документів 16-ма нелегальними мігрантами.

А Юрій Луценко тим часом став союзником Ситника в боротьбі з головою САП Назаром Холодницьким. Детективи НАБУ звинуватили його в «зливі» інформації про кримінальні провадження їхнім фігурантам. Процесуальне керівництво у цій справі здійснюють прокурори ГПУ.

Утім, популярність Юрія Луценка з того часу так і не змінилася. За даними соціологічного дослідження, яке у квітні цього року провів Київський міжнародний інститут соціології, негативно до роботи генпрокурора ставляться 60% громадян.

Юрій Луценко так і чекає на свою «велику рибу», перетворює ворогів на союзників, але його роботу як генпрокурора, досі низько оцінюють в українському суспільстві.

Джерело: hromadske.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *