У Тернополі вручили орден “мамі Ларисі” – ЕЛЕКТОРАТ

У Тернополі вручили орден “мамі Ларисі”

Попри суворі воєнні реалії, які аж ніяк не сприяють сентиментальності, бійці ніжно називають її «мама Лариса». Може тому, що рідні мами далеко. А «мама Лариса» – кожного дня, як рідна…

До початку війни на Сході Лариса Кирикович працювала у відділенні анестезіології та реанімації Рівненського пологового будинку. Все було мирно і буденно – сім’я, робота, звичайні щоденні клопоти і радості. Всі ми так жили до війни. Багато хто нічого у життєвому ритмі і не змінив. Але не Лариса…

kyrykovychКоли розпочалась антитерористична операція, у зону боїв за Україну відразу ж поїхали її чоловік і син. Пробувала жити без них – хвилювалась, телефонувала і…не змогла витримати ситуації, коли найрідніші люди воюють, а вона не поруч. Вже у грудні 2014-го приєдналась до чоловіка і сина у складі 5-го окремого батальйону Української добровольчої армії. Зважаючи на її цивільну спеціальність, військова робота для лікаря Кирикович знайшлась відразу ж – зараз вона очолює медичну службу батальйону.

Чого тільки не було протягом двох років війни з проросійськими бойовиками… Сім’я Кириковичів разом пройшла усі гарячі точки східного протистояння: Піски, Опитне, Водяне, Тоненьке, шахта Бутівка, Волноваха, Авдіївка. І були не тільки бої – у Первомайську начмед Кирикович відзначилась створенням стабілізаційно-лікувального пункту. Для нас, мирних громадян, ці назви – просто населені пункти, про які ми щодня чуємо і читаємо у новинах, коли йдеться про чергові бойові сутички. А для Лариси Кирикович – це обстріли, вибухи мін і снарядів, біль і стогін поранених, нерухомі тіла загиблих…

Вона не любить про це говорити, але, на прохання журналістів, пригадала, що тільки за годину бою біля Волновахи її батальйон втратив чотирьох «200-тих»… А одинадцять «300-тих» потрапили до рук «мами Лариси». І вона їх врятувала. Тому і «мамою» називають… Але одного разу не врятувалась сама – під Білокам’янкою машина, у якій їхала, наскочила на ворожу міну. Вибух і контузія. Після таких поранень багато хто з чистою совістю списувався на «велику землю». Але не Лариса. Підлікувалась і продовжує служити у 5-ому окремому. Бо не може «мама» залишити своїх «дітей»…

1-го жовтня у Тернополі Лариса Кирикович отримала те, що заслужила – орден «За спасіння життя» імені академіка Леоніда Ковальчука. Саме цього дня була друга річниця смерті відомого в Україні хірурга, доктора медичних наук, педагога, громадського діяча, до 2014-го року – ректора Тернопільського державного медичного університету Леоніда Якимовича Ковальчука. Він все своє життя рятував хворих в операційних і учив цьому студентів. І не випадково благодійний фонд «Вірую», заснувавши орден «За спасіння життя», назвав його іменем академіка.

Отримавши нагороду, Лариса Кирикович особливо наголошувала на тому, що орден – не має особистого статусу. На переконання «мами Лариси» – це колективна відзнака, вшанування всіх тих бійців і медпрацівників, які поруч з нею щодня боронять нашу державу і пришвидшують перемогу над окупантами…

Нагороджувальна рада, яку очолює архієпископ Тернопільський, Кременецький і Бучацький УПЦ КП Владика Нестор, вирішила вручати ордени «За спасіння життя» імені академіка Леоніда Ковальчука двічі на рік – 15 березня, у день його народження, і у день смерті академіка. І 1-го жовтня, окрім Лариси Кирикович, високі нагороди отримали ще семеро номінантів. Кожен з них, без сумніву, заслуговує на окрему розповідь. І ці життєві історії невдовзі з’являться у наступних публікаціях.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *