ТОП-5 «згаслих зірок» Євромайдану

Чому нас розчаровують колишні кумири?

Вони були справжніми кумирами Євромайдану, моральними авторитетами нації та взірцями чесних борців Революції Гідності. Їхніми іменами рясніли заголовки новин та пости соцмереж, і саме їм українці на Майдані довірили владні посади, бо лише з ними пов’язували надії на зміни та реформи. А через чотири роки після Євромайдану про колишніх кумирів революції навіть не згадують, а якщо й згадують – то лише з презирством та розчаруванням, повідомляє сайт ЕЛЕКТОРАТ з посиланням на zaxid.net.

Хто ж вони – повалені ідоли Євромайдану та згаслі зірки Революції гідності?

№ 1. Дмитро Булатов – лідер «Автомайдану»

Дмитро Булатов став відомим українцям з початком Євромайдану, коли разом з соратниками почав координувати автомобілістів для допомоги вуличним протестам. Рух невдовзі отримав назву «Автомайдан», а його активісти здобули слави дієвих та мужніх революціонерів, котрі сміливо боролися проти режиму Януковича, влаштовували рейди до Межигір’я та будинків інших корумпованих чиновників. 23 січня 2014 року соратники по «Автомайдану» сповістили про викрадення Дмитра Булатова, яке пов’язували з помстою активісту, за активну боротьбу з режимом. Вся країна тоді переживала за Булатова, тужили за його попередніми безкомпромісними виступами на сцені Майдану, багато хто волі би бачити його ледь не наступним президентом.

Через тиждень Дмитро Булатов вийшов на зв’язок і повідомив, що його викрали і катували невідомі, які розмовляли із «російським акцентом». Після катувань його, нібито, вивезли за місто й викинули з машини. Журналіст Мустафа Найєм тоді писав: «Дякувати Богу, що лише катували, а не вбили. Така вона – Україна часів Януковича». Виїхавши на лікування до Європи, Булатов розповів подробиці викрадення: йому відрізали шматок вуха та пробивали долоні цвяхами.

Вже тоді пролунали перші сумніви у реалістичності викрадення Булатова, мовляв у Булатова лише подряпини, занадто виголене обличчя і акуратно підстрижені нігті. Також говорилося про невідповідність кількості крові на футболці характеру отриманих травм, згадувалося ще багато інших деталей, які не збігалися.

Одразу після Євромайдану Дмитро Булатов стає міністром молоді та спорту в уряді Арсенія Яценюка. Однак за неповний рік міністерської роботи Булатов втрачає колишню популярність, громадяни скаржаться на відсутність результатів його роботи та обвинувачують його в корупції, придбанні нового авто й елітного житла. Міністр молоді та спорту Дмитро Булатов був розкритикований громадськими організаціями, за «побори з атлетів, продаж спортивних звань, фінансування неіснуючих змагань і спортивних організацій з державного бюджету, непрозорі конкурси». «На найголовніші спортивні об’єкти новий міністр Булатов поставив “своїх”, щоб ті йому “відкати” приносили», – заявила відома гімнастка Стелла Захарова.

А тут ще й активісти «Автомайдану» звинуватили міністра в крадіжці 800 тис. грн, які збиралися на потреби Революції Гідності й надходили на картковий рахунок Булатова. Проте міністр заявив, що зібрані кошти зловмисники поцупили під час його викрадення. Та ще й сам закинув своїм колишнійм колегам з «Автомайдану», що нібито вони причетні до цього викрадення. Але найбільше українців обурило те, що після «катування російським спецназом» Булатов насправді не лікувався в Німеччині, а перебував на курорті в Домініканській Республіці, й це Булатову, врешті, довелось визнати. Згодом пролунала несподівана заява від колишнього соратника Булатова, художника Сергія Пояркова, що насправді викрадення Булатова не було, це все була інсценізація, але під час революції «ми не хотіли робити таких заяв, щоб не давати зброю в руки ворогові». «Історія з Дмитром спрацювала проти Банкової. А на війні будь-які засоби добрі!» – визнав Поярков.

Після звільнення з посади Дмитро Булатов був мобілізований в армію й служив у зоні АТО, був поранений. Зараз він займається антикорупційною діяльністю, але ореолу борця з корупцією вже не має.

№ 2. Парасюк – «хлопець, який вигнав Януковича»

Політична зірка Володимира Парасюка яскраво спалахнула під час хвилинного виступу на сцені Майдану 21 лютого 2014 року, після підписання угоди опозиційних політиків з Віктором Януковичем. Парасюк тоді заявив, що Майдан далі не потерпить правління Януковича, і він зі зброєю штурмуватиме президентську резиденцію. Як думає більшість українців, саме після емоційного ультиматуму «сотника» Парасюка, Янукович уночі втік гелікоптером з Межигір’я, хоча записи камер спостережень потім засвідчили, що він зібрав речі з наміром виїхати ще раніше. Країна була в захваті від сміливості простого хлопця, котрого «могли вбити за такі слова», а дехто навіть пророкував уже йому президентські перспективи. Низка видань називала Парасюка «хлопцем, який вигнав Януковича» і справжнім кумиром Революції Гідності.

Після перемоги Майдану Парасюк вступив до добровольчого батальйону «Дніпро-1», де, за його словами, в ході боїв та поранення потрапив у полон до росіян. Але у полоні донецькі бойовики його якимось дивом не впізнали. Пізніше Парасюка з іншими полоненими, нібито, вивезли до РФ, де працівники ГРУ провели допит, але його особу знову не ідентифікували. Після обміну полоненими, Парасюк, котрого вкотре «ніхто не впізнав», повернувся в Україну з іміджем учасника АТО. Перші публічні виступи молодого політика без вищої освіти (вигнаний з першого курсу ЛНУ за неуспішність) були неграмотними, але радикальними та рішучими: Парасюк жорстко апелював до цінностей Майдану й «наших хлопців в окопах».

А після здобуття депутатського мандата політична кар’єра Парасюка запам’яталася українцям хіба що скандалами та мордобоєм. Герой революції вдарив ногою в спину генерала СБУ Василя Пісного, побився одразу із кількома депутатами із Блоку Петра Порошенка, влаштував бійку у Верховній Раді з головою ДФС Романом Насіровим, бився з депутатом Максимом Курячим, з начальником ГУ МВС у Луганській області Анатолієм Науменком, а також побив ногами й пошкрябав авто регіонала Олександра Вілкула. Потрапивши на гребені революційної хвилі до парламенту завдяки хвилинному виступу на сцені Майдану, Парасюк, очевидно, так і залишився типовим вуличним хуліганом, який звів політичну діяльність до бійок з депутатами.

№ 3. Голий козак Гаврилюк

До Євромайдану, простий селянський хлопець Михайло Гаврилюк мешкав на Буковині, працював у селі та їздив на заробітки. А з початком революції поїхав на Майдан і вже 22 січня став відомим на всю країну. У мережі з’явилося відео, на якому силовики роздягли та вигнали на сніг затриманого голого чоловіка з козацьким оселедцем. Це спричинило хвилю обурення та навіть протести міжнародних правозахисників. Вся країна тоді сприйняла Гаврилюка в образі мужнього героя-козака, який гідно витримує знущання.

На хвилі популярності та пізнаваності у жовтні 2014 року Гаврилюк став народним депутатом від «Народного фронту». У Верховній Раді поводився досить тихо й не помітно, не засвітився у жодному корупційному скандалі чи конфлікті, але й не відзначився будь-якими справами на користь народу. В пресі дедалі більше пишуть про значне поліпшення матеріального стану Гаврилюка: купив в Києві однокімнатну квартиру та їздить на «позиченому» авто. Сьогодні, колишнього героя Євромайдану українці дедалі частіше вважають «хлопцем, який в потрібний час та в потрібному місці посвітив голим задом на морозі».

№ 4. Антикорупціонерка Тетяна Чорновол

Одним із жіночих облич Євромайдану стала журналістка Тетяна Чорновол, відома низкою розслідувань щодо резиденції Віктора Януковича у Межигір’ї. З перших днів революції Тетяна здобула імідж мучениці: її жорстко побили тітушки, внаслідок чого, все обличчя було в страшних гематомах. Це забезпечило їй політичний успіх і після Євромайдану Тетяна Чорновол стала радником міністра МВС з питань боротьби з корупцією, а невдовзі стала членом парламенту за списком «Народного фронту».

У Верховній Раді Чорновол активно просувала ухвалення закону про спецконфіскацію майна посадовців Януковича, однак помітних успіхів в цьому не досягла, зате прославилася низкою скандалів, які невдовзі звели нанівець її колишню всенародну популярність. У 2015 році Чорновол увірвалася в офіс компанії нардепа Онищенка, побила секретарку і намагалася винести документи фірми. 2016 року Тетяна Чорновол напала на позафракційного парламентаря Якова Безбаха, котрий відмовився голосувати за законопроект про спецконфіскації, і подряпала йому обличчя. Пізніше колишня героїня Революції Гідності під туалетом шкрябнула обличчя міністра Остапа Семерака.

А невдовзі Чорновол знову прославилася захопленням автомобіля активістів, котрі виступали проти нардепа від «Народного фронту» Сергія Пашинського. Вона залізла в автомобіль, виштовхала водія, а прибулі поліціанти, нічого не могли зробити через депутатську недоторканність Чорновол. Щоб якимось чином втихомирити колишню героїню Євромайдану, активісти викликали бригаду психіатричної допомоги. Сьогодні Тетяна Чорновол продовжує політичну боротьбу звичними епатажними методами, однак для більшості українців вона тепер сприймається як скандальна діячка, котра заявляє, що нібито бореться з корупцією.

№ 5. Лідер опозиційних сил – Віталій Кличко

Євромайдан також став піком політичної популярності колишнього боксерського чемпіона Віталія Кличка. У революційній трійці соратників Кличко мав найвищий рейтинг та найбільшу повагу серед людей на Майдані. Українці не особливо довіряли худорлявому бюрократові Арсенію Яценюку, як і не всі сприймали націоналізм Олега Тягнибока, в той час як Віталія Кличка вважали більш щирим, ближчим до народу. Окрім того, всі були переконані, що свої статки він чесно заробив, а не поцупив з бюджету. Соціологічні опитування на початку лютого 2014 року демонстрували рейтинг електоральної підтримки Віталія Кличка на рівні 20-26 %, що на 3-4 відсотки менше, аніж у тогочасного президента, а Петро Порошенко тоді мав рейтинг – 10%. Саме колишній чемпіон вважався головним конкурентом Януковича на наступних виборах і його лідерство не викликало сумнівів після обурливих дій режиму Януковича.

Проте після втечі Януковича постреволюційні закулісні перемовини, розподіл посад та непевність шансів перемоги залишили за Кличком лише крісло столичного мера, а господарська діяльність в столиці розвіяла орел народної популярності. Вирішення складних економічних проблем столиці, комунальні та транспортні колапси, скандали із забудовниками зруйнували президентські перспективи спортивного чемпіона. Віталій теж відзначився кількома кумедними мовними ляпами, які теж не посприяли його рейтингу. Висловлювання на кшталт: «У мене є два заступника. Чотири із них вже місяць лежать в Кабінеті міністрів, яких призначити неможливо. Не знаю чому!» – зробили Кличка об’єктом насмішок та ще глибше вкоренили думку про його невідповідність статусу президента.

Чому ми їх зараз хочемо розіп’яти?

Багато хто з колишніх кумирів Євромайдану залишається в політиці й займає державні посади, проте тієї народної любові та овацій вже не мають, а скоріше навпаки – їм тепер ніхто не вірить. Таке стрімке падіння з Олімпу та шлях від вершини народної популярності до маргінесу пояснюється не лише розчаруванням виборців у їхній компетентності чи моральності. Причина скоріше у стійкій інфантильній вірі українців у месій – ідеальних, чесних, порядних, розумних, добрих та патріотичних кумирів, котрих після ефектного «подвигу» громадяни готові делегувати на владні посади.

Українці чомусь вперто продовжують вірити, ніби людина, котру роздягнули на снігу, яку побили та катували чи хто проявив сміливість у вуличних сутичках, вже цілком заслуговує ухвалювати закони, керувати міністерством, реформувати економіку. При цьому мало хто замислюється над тим, що героїзм чи мучеництво часто радше не сумісні зі сферою держуправління, яка у всьому світі є справою менеджерів, юристів, політичних та економічних експертів.

І зрештою, чому ми настільки не любимо своїх героїв, що пропонуємо їм жити на невелику зарплату держчиновника за маси фінансових спокус, усебічних пропозицій хабарництва та величезній відповідальності за ухвалені рішення? Адже дехто може поставитися до запропонованої посади як до заслуженого трофею і не омине скористатися всіма можливостями своєї «нагороди»?

Українці, немов біблійні мешканці Єрусалиму, надто часто кричать «Осанна» новим кумирам, а через короткий час, пересвідчившись, що вони не ті, ким ми собі їх уявляли, обурено вигукують «Розіпніть його!». Що швидше українці розмежують у виборчих бюлетенях «героїв» та «фахівців», то менше в нас буде скинутих кумирів та розчарувань у месіях.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *