Петро Поврозник: «Маємо своє, але чужому мусимо вчитись…» – ЕЛЕКТОРАТ

Петро Поврозник: «Маємо своє, але чужому мусимо вчитись…»

Коли  чую шевченківське «…і чужому научайтесь…», то мимоволі згадую чималий міжнародний науково-практичний досвід нашої школи. З гордістю згадую.  Бо і  справді  научаємось…  Судіть самі: вчителі Тернопільської спеціалізованої школи №5 брали активну участь у багатьох  закордонних семінарах та конференціях. Для прикладу назву тільки деякі: «Лабораторія навчання за мир» у Данії, «Демократія у дії» в США, «Педагоги проти насильства» в Австрії, «Демократія і мир» у Німеччині, «Всесвітній марш» у Румунії, «Жінки у демократичному суспільстві» в Швеції, «Проблеми мирної педагогіки» в Польщі, «Культура миру» у Норвегії…  Більше двадцяти наших старшокласників, як фіналісти програми «Акт на підтримку свободи», у різні навчальні роки  були «послами п’ятої школи» на американському континенті. Нещодавно з такого ж навчального відрядження повернулась учениця 10-го класу Дарія Решетуха і з її враженнями можна ознайомитись на сайті школи. І педагогам і їх вихованцям безсумнівно пішли на користь міжнародні проекти «Разом заради демократії», «Take Action» та «Book of Freedom». А, враховуючи те, що школа наша спеціалізується на поглибленому вивченні іноземних мов, підвищенню фахової майстерності вчителів і рівня знань учнів неабияк сприяла робота іноземних спеціалістів-волонтерів: канадійця Брента Вотерса, учасниці фінської  молодіжної асоціації Хелі Аакконен, американки Дженіфер Хоган, німця Патріка Юнга та польських волонтерок Аніти Сташкевич і Магдалени Ольщовець. За що їм щиросердечно дякуємо…

Мені, директору школи, теж пощастило набути досвіду за кордоном – разом з п’ятьма педагогами увійшов до фінальної частини програми «Партнери в освіті» і мав можливість пройти стажування у навчальних закладах США, обмінятись досвідом з американськими колегами. Для чого я все це згадую?  Щиро скажу: мета одна – хочу, щоб  міжнародний досвід «тернопільської п’ятої», бодай окремими закордонними  новаціями,  приніс цілком можливу користь українській освіті загалом…  Тим паче, що зараз педагогічна спільнота   очікує від  Міністерства освіти і науки презентації концепції  нової української школи. Передбачені цією концепцією зміни мають системно запроваджуватись з 2018-го року. Отже, час ще є… І тому, сподіваюсь, деякі мої «американські» нотатки можуть бути цікавими і для колег-вчителів, і для міністерських  начальників. Далі – про те, що запам’яталось…

У США  фінансування шкільної освіти  здійснюється  за чіткою  урядовою формулою:  кошти виділяються з розрахунку на одного учня і відповідних коефіцієнтів, пов’язаних  з площею навчального закладу і обсягом  освітньої програми. І фінансування закріплене за учнем таким чином, що у випадку переходу дитини в іншу школу – разом з нею переводяться і виділені гроші. Тому й не дивно, що у багатьох штатах  працюють так звані «чартерні школи». Тобто, батьки, використавши виділені для їхніх дітей кошти, організовують новий шкільний  заклад  і  втілюють у життя ту освітню концепцію, яка їм більше до вподоби. Йдеться тут і про вибір навчального плану та педагогів, які будуть цей план виконувати. До речі, у Сполучених Штатах таке поняття як клас – відсутнє. Кожного дня учень «рухається» за своїм індивідуальним планом, відповідно до обраних  вчителів. І мало того – зауважте, на законодавчому (!) рівні  шкільні адміністрації зобов’язані (!) дотримуватись принципу: будь-який освітній інтерес дитини має бути задоволений…  Ці вимоги і бажання отримують реалізацію головно через Центри профпідготовки  та надання освітніх послуг (BOCES). Які функції у цих центрів? Допрофесійна спецосвіта ( 10-15% американських випускників, разом із сертифікатом про закінчення школи, отримують документ про набуту спеціальність), організація дистанційного навчання, освіта учнів з фізичними вадами, курси підвищення кваліфікації педагогів, забезпечення оргтехнікою, підручниками, обладнанням та бібліотеками. І ці центри обслуговують по декілька шкільних округів. А освітянське керівництво штатів сприяє, аби школи об’єднувались в отриманні цих послуг. Адже дбають про економію державних коштів…

Фінансами і продовжу… Як платять американським вчителям? Аби не завдавати психологічних травм українським педагогам, суми називати не стану… Лише про механізм. Щомісяця вчитель будь-якої школи США подає своєму керівництву звіт, у якому зазначає не тільки прочитані уроки, а й всі дії своєї педагогічної роботи: вечір відпочинку, дискотека, екскурсія, культпохід, лекція для батьків, спортивні змагання, виступ на батьківських зборах (!) і навіть організація модного нині «флешмобу»… І все це відповідно і обов’язково оплачується. Мушу згадати і про, актуальну нині справу, підготовку шкіл до нового навчального року. Американські директори, на відміну від українських, аж надто цим не переймаються. Вони просто подають в органи управління освітою перелік необхідних робіт і протягом канікул їх виконують спеціалізовані ремонтно-будівельні фірми. Ну, з власного досвіду скажу: для нас це поки що – фантастика…

Зрозуміло, що не всі американські освітянські цікавинки  нам підходять, або можуть бути впроваджені в Україні, як то мовиться,  просто зараз і негайно. Та й мудрого Шевченка знову варто згадати, бо казав він також:»…й свого не цурайтесь…». І ми не цураємось. Навпаки пишаємось, бо і у нас є чим похвалитись. Але чужому научатись все-таки треба. Бо життя і цивілізація йдуть вперед широкими кроками. І мусимо встигати…

Петро Поврозник,

директор Тернопільської спеціалізованої школи №5 з поглибленим вивченням іноземних мов

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *