Орден посмертно поєднав двох лікарів – ЕЛЕКТОРАТ

Орден посмертно поєднав двох лікарів

Капітан медичної служби 24-ої окремої механізованої Залізної бригади, 33-річний Сергій Рокіцький, був смертельно уражений снайперською кулею на передовій зони АТО 24 липня цього року, коли витягав поранених бійців з підбитого БТРу. Народився і виріс він у селі Великі Мацевичі Старокостянтинівського району Хмельниччини. Отримавши медичну освіту, вирішив   використовувати свої професійні знання в армії. Зокрема, служив і у Тернополі – очолював медичний пункт артилерійської частини. Згодом отримав призначення до 24-ої бригади і відбув на місце її дислокації в Яворів. Звідти і поїхав на Східний фронт, повідомляє ПРО ПРОСКУРІВ.

– Він був класним лікарем, – розповідають воєнні побратими. – Ніколи не цурався жодної праці, аби тільки швидше людям допомогти. Медсестра заклопотана – він сам береться перев’язки робити. А ще – Сергій людина твердого чоловічого слова: якщо сказав, то обов’язково зробив. А на війні таких людей дуже цінують… А яку гарну санчастину облаштував – двоярусне ліжко сам змайстрував. Просто неймовірно піклувався про «300-тих» хлопців. Всі справи полишав – і до поранених… Так і загинув…

rokitskyi-serhiy24 липня був запеклий бій біля Лисичанська Луганської області. Російські найманці підбили наш бронетранспортер і капітан Рокіцький кинувся витягати з машини пораненого кулеметника. Ось, як розповідають про його останні хвилини життя інші учасники бою:

– Сергій вже витягнув «300-го» і в цей момент потрапив у приціл ворожого снайпера. Під дві кулі потрапив. Одна влетіла у легені, інша – в хребет. Вижити з такими ранами було неможливо… Хлопці здогадувались, що снайпером могла бути жінка. Відразу ж після пострілів у капітана, українські бійці відкрили шалений вогонь по усіх ймовірних точках снайперської засідки. І не помилились – коли після бою обстежували територію, знайшли тіло мертвої снайперки з гвинтівкою…

Сергій Рокіцький був єдиним сином у батьків. Кілька місяців не дожив до свого 34-річчя. Залишив на цьому світі дружину і 4-річну донечку, про яку мріяв і хотів бачити її дорослою і успішною. Не судилось побачити…

За мужність і самовіддане виконання службових обов»язків Президент України своїм Указом посмертно нагородив капітана Сергія Рокіцького орденом Богдана Хмельницького. Але цей орден став не єдиною посмертною нагородою загиблого військового медика. І у ще одній високій відзнаці переплелись долі двох лікарів, які рятували від смерті інших – Сергія Рокіцького і Леоніда Ковальчука…

kovalchuk_1Доктор медичних наук, член-кореспондент АМНУ, український вчений у галузі хірургії, ректор Тернопільського державного медичного університету Леонід Якимович Ковальчук пішов з життя два роки тому. А благодійний фонд «Вірую», вшановуючи його заслуги у лікуванні і порятунку пацієнтів, заснував і присвоїв ім’я академіка Леоніда Ковальчука ордену «За спасіння життя». Саме цієї нагороди, як рятівник життя воїнів, і був удостоєний капітан Рокіцький. 1-го жовтня 2016-го, у другу річницю від дня смерті Леоніда Ковальчука, на урочистій церемонії в Тернопільському медуніверситеті, орден був вручений вдові Мар’яні Рокіцькій.

Зі сльозами на очах жінка розповіла, що їм з донечкою непросто зараз жити без чоловіка і татка, в повній мірі довелось пізнати і справедливість вислову «друзі пізнаються у біді»… Поруч залишились тільки справжні. І Мар’яна дуже вдячна, що фонд «Вірую» пам’ятає про її загиблого Сергія і відзначив його орденом «За спасіння життя».

 

 

Вручав ордени «За спасіння життя» імені академіка Леоніда Ковальчука архієпископ Тернопільський, Кременецький і Бучацький УПЦ КП, голова Нагороджувальної Ради Владика Нестор. Окрім вдови Мар’яни Рокіцької нагороду отримали ще семеро номінантів. І кожному з нагороджених, у наступних публікаціях, присвятимо окрему розповідь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *